чудовний
ЧУДО́ВНИЙ, а, е.
1. Те саме, що чудо́вий.
Я не співець чудовної природи З холодною байдужістю її; З ума не йдуть знедолені народи, – їм я віддав усі чуття мої (П. Грабовський);
Та й то знали його не лиш як чудовного лікаря, що лічить рани і всякі болісті, але й не менше як чудовного бесідника та порадника (І. Франко);
Ми щасливі, дні чудовні – пісня радістю дзвенить: Будем разом, сили повні, батьківщину боронить (П. Тичина).
2. заст. Чудотворний.
Вернулися запорожці, Принесли з собою В Гетьманщину той чудовний Образ пресвятої. Поставили в Іржавиці В мурованім храмі (Т. Шевченко);
Літній чоловік., стає перед чудовною іконою, молиться, б'є поклони, зітхає (І. Нечуй-Левицький).
Словник української мови (СУМ-20)