чулан
ЧУЛА́Н, а, ч., розм., рідко.
Те саме, що комі́рка 1.
В кожному радуті [редуті] був курінь на п'ятдесят козаків, без чуланів і перегородок, з сіньми (О. Стороженко);
Викликавши у чулан чоловіка, Мотрона зачинила двері, щоб хто не підслухав (М. Куліш);
Ляда в чулан одчинилася, і звідти тхнуло тяжким, кислим духом (С. Васильченко);
– А як же, Віталику, мотоцикл? – Я його там прикрив у чулані старими сітками (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)