чулан
ЧУЛА́Н, а, ч., розм., рідко. Те саме, що комі́рка 1.
В кожному радуті [редуті] був курінь на п’ятдесят козаків, без чуланів і перегородок, з сіньми (Стор., I, 1957, 262);
Викликавши у чулан чоловіка, Мотрона зачинила двері, щоб хто не підслухав (М. Куліш, П’єси, 1960, 145);
Ляда в чулан одчинилася, і звідти тхнуло тяжким, кислим духом (Вас., II, 1959, 17);
— А як же, Віталику, мотоцикл? — Я його там прикрив у чулані старими сітками (Гончар, Тронка, 1963, 233).
Словник української мови (СУМ-11)