чуманіти
ЧУМАНІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок., розм.
Те саме, що чмані́ти.
Вип'є без міри, та й після чуманіє (Сл. Б. Грінченка);
Від самого того крику чуманіла твереза голова (Іван Ле);
Млостиво, гаряче-духмяно дихає тамариск, туя дурманить своїм запахом, аж голова чуманіє (О. Гончар);
* У порівн. Вона сиділа і думала, мов чуманіла... (Панас Мирний).
Словник української мови (СУМ-20)