чуманіти
ЧУМАНІ́ТИ, і́ю, і́єш, розм. Те саме, що чмані́ти.
Вип’є без міри, та й після чуманіє (Сл. Гр.);
Від самого того крику чуманіла твереза голова (Ле, Наливайко, 1940, 90);
Млостиво, гаряче-духмяно дихає тамариск, туя дурманить своїм запахом, аж голова чуманіє (Гончар, Тронка, 1963, 45);
*У порівн. Вона сиділа і думала, мов чуманіла… (Мирний, III, 1954, 120).
Словник української мови (СУМ-11)