чумаків
ЧУМАКІ́В, ко́ва, ко́ве. Прикм. до чума́к 1; належний чумакові.
Хіба не волею самою віє цей вітер низовий, що зібрав усі пахощі степові та кида їх у засмалене обличчя чумакове, куйовдячи його довгого вуса? (Коцюб., І, 1955, 181);
Чумакова жінка — молода удова (Сл. Гр.).
Словник української мови (СУМ-11)