чумакувати
ЧУМАКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок. Займатися чумацтвом (у 2 знач.), бути чумаком.
Гриць уже сивий, як голуб, був, а все ходив у Крим. Не хотів ані дружитись, ані дома жити — чумакував (Вовчок, І, 1955, 40);
Вони ще кріпаками тоді були, але їм жилося трохи краще, ніж іншим невільникам землі, бо пан відпускав батька чумакувати (Стельмах, І, 1962, 422);
// перен. Бувати в тривалих від’їздах, довгий час подорожувати з чим-небудь.
— Стою зараз над Дніпром, над рідним братом великої Волги, і думаю про ваш прекрасний шлях, Панасе Карповичу [Саксаганський]… Скільки вам випало чумакувати! (Мартич, Повість про нар. артиста, 1954, 13).
Словник української мови (СУМ-11)