чумаків
ЧУМАКІ́В, ко́ва, ко́ве.
Прикм. до чума́к 1; належний чумакові.
Хіба не волею самою віє цей вітер низовий, що зібрав усі пахощі степові та кида їх у засмалене обличчя чумакове, куйовдячи його довгого вуса? (М. Коцюбинський);
Чумакова жінка – молода удова (Сл. Б. Грінченка).
Словник української мови (СУМ-20)