чумний
ЧУМНИ́Й, а́, е́.
1. Прикм. до чума́.
Епідеміолог академік Д. Н. Заболотний (1866-1929 рр.) вивчав чумні захворювання в Індії, Аравії, Китаї, Монголії, Манчжурії, Поволжі і Закавказзі (з наук. літ.);
* У порівн. Як сарана, як подих чумний, налітає він [ширинський бей] на безборонні землі, позначаючи кров'ю і полум'ям свою путь (З. Тулуб);
// Який викликає чуму.
Морські свинки надзвичайно чутливі до чуми. Вдихання розпорошених у камері чумних бактерій спричиняє в них в усіх випадках розвиток смертельної чумної пневмонії і генералізованого сепсису (з наук. літ.);
// Заражений чумою.
[Старшина:] Старшина, кажуть, з чумного вола обдер шкуру і продав; а ми своїх з шкурами будемо закопувати? (М. Кропивницький);
Сироватка допомогла навіть самому Заболотному врятуватися, коли він заразився, розтинаючи чумний труп (з наук.-попул. літ.).
2. перен., розм. Який утратив здатність нормально мислити; очманілий.
[Галина:] Я й правда сьогодні чумна якась (В. Собко).
Словник української мови (СУМ-20)