шабельтас
ШАБЕЛЬТА́С, а, ч., військ., заст.
Ремінь, на якому носили шаблю; портупея.
Мало не обірвавши на собі шабельтас, Пампушка був кинувся до незнайомого, щоб цюкнути його шаблею (О. Ільченко);
Однією рукою Сірко погладжував густий, з щедрою проспанною вус, на другу накручував шабельтас недорогої, але тягнутої з доброї криці шаблі (Ю. Мушкетик).
Словник української мови (СУМ-20)