шалапут
ШАЛАПУ́Т, а, ч.
1. розм. Легковажна, непутяща людина.
[Ялина:] Відчепися, чумаче, Відчепися, бурлаче, Відчепись, шалапуте! Бо від тебе дьогтем чути (С. Руданський);
Як може він кинути напризволяще оте все, що заробив власними руками .. Ні, він не шалапут, котрому легко на все плюнути і податися у безвість (Н. Рибак);
// Те саме, що пусту́н.
– Толю! Здоров, Толю! – термосав [термосив] за плечі дико радий шалапут [Івашко]. – Прокинься! (Я. Качура).
2. мн. шалапу́ти, ів, заст. У Росії XIX ст. – релігійна секта хлистів; особи, що належали до цієї секти.
Словник української мови (СУМ-20)