шанобливий
ШАНОБЛИ́ВИЙ, а, е.
Сповнений глибокої поваги, пошани до кого-, чого-небудь.
Капітан Павло в душі глибоко поважав Самсонова, хоч, власне, й до інших членів експедиції ставився з шанобливою прихильністю (Ю. Бедзик);
Спереду йшли, зрідка тихо перемовляючись, дві жінки .. За ними, мовчазні, сповнені шанобливої уваги до всього, що їх оточувало, повільно рухались чоловіки (С. Журахович);
Сахно схилилася в глибокому шанобливому уклоні (Ю. Смолич);
// Який виявляє глибоку повагу, пошану до кого-небудь (про людину).
Підкреслено ввічливий і шанобливий Шухновський пропустив мене першого до невеличкої вітальні (Ю. Збанацький);
Офіцера не можна було впізнати. Перед геологом стояла зовсім інша людина – шаноблива, чемна, ладна .. попередити кожний рух ученого (О. Донченко);
// Який виража. глибоку повагу, пошану до кого-, чого-небудь (про погляд, очі і т. ін.).
Батько шанобливими очима дивився на сина, на якого зопалу напустився був (К. Гордієнко);
На набережній старого зустріли шанобливі погляди і пошепки вимовляли його ім'я, коли він проходив (В. Собко);
Він визадкував у двері, зберігаючи на обличчі шанобливий і серйозний вираз (О. Гончар);
Поволі танула, завмирала й шаноблива посмішка на вустах старого Ісен-Джана... (Іван Ле).
Словник української мови (СУМ-20)