шановний
ШАНО́ВНИЙ, а, е.
Якого поважають, шанують.
Жив-поживав козак заможний Клим .. Шановний, добрий чоловік (Л. Глібов);
– Я в свого пана вже третій рік добуваю, останній .. Отаман мене не скривдить: чоловік він шановний... (Марко Вовчок);
Спасибі сердечне і Вам, і шановній Марії Миколаївні за книжки, якими мені, хворому, зробили велику приємність (М. Коцюбинський);
[Декан:] А, вітаю, вітаю шановну сусідку! Прошу сідати! (І. Франко);
// Уживається як складова чстина ввічливого звертання.
Шановний друже! Засмутив мене досить Ваш лист і своїм настроєм і поданими фактами (Леся Українка);
– Та чудаки ви, шановне товариство! Хай обмірковують собі на здоров'я! (А. Головко);
// Уживається для вираження фамільярної оцінки кого-, чого-небудь.
– Це Лукія Назарівна думала, що як спровадить Тоньку в піонертабір, то може бути спокійна за свого синочка. Ох, помиляєтесь, шановна моя майбутня свекрухо! (О. Гончар);
І там, на буграх, шановне козацтво [діти] билося із татарвою. Їхні коні іржали, як скажені, і ламалися шаблі, і вже не вистачало суниць на рани, і їх збирали дівчатка в пеленки (Григорій Тютюнник);
// у знач. ім. шано́вний, ного, ч.; шано́вна, ної, ж.; шано́вні, них, мн. Той, кого поважають, шанують (перев. у звертанні).
Треба не губити напрямку, бачити попереду верхів'я гори й іти крізь хащі. Я вас доведу до краю, шановні (Ю. Яновський);
Наливайте чаші повні І сідайте за столи. – З Новим роком вас, шановні, Щоб і далі ви росли! Здоровенькі були! (С. Олійник).
Словник української мови (СУМ-20)