шановний
ШАНО́ВНИЙ, а, е. Якого поважають, шанують.
Жив-поживав козак заможний Клим.. Шановний, добрий чоловік (Гл., Вибр., 1951, 100);
— Я в свого пана вже третій рік добуваю, останній.. Отаман мене не скривдить: чоловік він шановний… (Вовчок, І, 1955, 91);
Спасибі сердечне і Вам, і шановній Марії Миколаївні за книжки, якими мені, хворому, зробили велику приємність (Коцюб., III, 1956, 160);
[Декан:] А, вітаю, вітаю шановну сусідку! Прошу сідати! (Фр., IX, 1952, 429);
// Уживається як складова частина ввічливого звертання.
Шановний друже! Засмутив мене досить Ваш лист і своїм настроєм і поданими фактами (Л. Укр., V, 1956, 393);
— Та чудаки ви, шановне товариство! Хай обмірковують собі на здоров’я! (Головко, II, 1957, 64);
// Уживається для вираження фамільярної оцінки кого-, чого-небудь.
— Це Лукія Назарівна думала, що як спровадить Тоньку в піонертабір, то може бути спокійна за свого синочка. Ох, помиляєтесь, шановна моя майбутня свекрухо! (Гончар, Тронка, 1963, 169);
І там, на буграх, шановне козацтво [діти] билося із татарвою. Їхні коні іржали, як скажені, і ламалися шаблі, і вже не вистачало суниць на рани, і їх збирали дівчатка в пеленки (Тют., Вир, 1964, 471);
// у знач. ім. шано́вний, ного, ч.; шано́вна, ної, ж. Той, кого поважають, шанують (перев. у звертанні).
Треба не губити напрямку, бачити попереду верхів’я гори й іти крізь хащі. Я вас доведу до краю, шановні (Ю. Янов., II, 1958, 30);
Наливайте чаші повні І сідайте за столи. — З Новим роком вас, шановні, Щоб і далі ви росли! Здоровенькі були! (С. Ол., Вибр., 1959, 249).
Словник української мови (СУМ-11)