шапчина
ШАПЧИ́НА, и, ж., розм.
Те саме, що ша́пка 1, 2.
Робітник був ще дуже молодий, утлий хлопець; відро було для нього тяжке, піт котився рясними краплями з-під низенької смушевої татарської шапчини на темне, мов бронзове, чоло (Леся Українка);
Шапчина з облисілого зайця не затуляє обох вух одночасно, а лише одне, і Антошик змушений час від часу натягувати шапку то на один, то на другий бік (М. Ю. Тарновський);
Стоїть ожеред соломи, я прямую до нього. Він насуплений, у білій сніговій шапчині (О. Копиленко);
Він аж тепер встиг розглядіти красуню .. Смугляве обличчя, облямоване чорною шапчиною пухнатого волосся, було повне жіночої приваби (Олесь Досвітній).
Словник української мови (СУМ-20)