шарабан
ШАРАБА́Н, а, ч.
1. Старовинний чотириколісний екіпаж із поперечними кількарядними сидіннями.
А Іван-Балабан запряг коні в шарабан (примовка).
2. Легкий однокінний двоколісний візок; кабріолет.
Скрізь стояли нетичанки [натачанки], шарабани, дуже чудні, схожі на коліщата скрині (І. Нечуй-Левицький);
На високому старезному шарабані їдуть двоє. Немолода жінка поганяє сіру худу шкапину та все на шлях поглядає, де краще їхати. Поруч з нею – юнак у гуцульському киптарі [кептарі] (В. Петльований);
Поміж липами з'являються перші вершники, високі шарабани і скрипучі селянські вози, на яких лежать поранені (М. Стельмах).
3. розм. Те саме, що віз 1.
А біля ярем воли ремиґають. Біля шарабанів – коні в хомутах. Сновигають люди, стоять купами, сидять під млином на мішках, гуторять (А. Головко).
Словник української мови (СУМ-20)