шарнір
ШАРНІ́Р, а, ч.
З'єднувальний пристрій механізму чи будівельної конструкції, що допускає взаємні повороти чи обертання з'єднувальних деталей навколо їхньої осі.
При правильному різанні й доброму стані ножиць лінія обрізу на деталі повинна бути гладенькою і без задирок. Наявність задирок свідчить про те, що шарнір ножиць розробився (з навч. літ.);
Залізо лунко загуло, і з тихим рипом шарнірів половинка брами почала відхилятися... (Ю. Смолич);
І дошка стола, і сидіння – на шарнірах. Їх можна регулювати залежно від зросту учня і місця парти в класному приміщенні (з наук.-попул. літ.);
* У порівн. На тонкуватій шиї шарніром рухається адамове яблуко (М. Стельмах).
◇ Ру́хатися (оберта́тися і т. ін.), як (мов, на́че і т. ін.) на шарні́рах (шарні́рі) див. ру́хатися;
(1) Як (мов, на́че і т. ін.) на шарні́рах (на шарні́рі):
а) легко, вільно.
Голобородько наче на шарнірі повернувся на стільці і визирнув у віконце (С. Голованівський);
б) рухливий.
Нехай будуть скоро підошви у дірах – Кружляє ця пара годин уже п'ять. Фігура у Маші немов на шарнірах: Таке виробля там, що й сором казать (С. Олійник).
Словник української мови (СУМ-20)