шарпанина
ШАРПАНИ́НА, и, ж.
1. розм. Те саме, що ша́рпання.
– Якби не така шарпанина, то і в кіно, і в клуб, і над книжкою ночував би... (О. Гончар);
– Оце, як бачиш, Гришо. Не робота, а шарпанина нервів. Кожного носом ткни (А. Головко);
Гори, бескиддя, снігами забиті звори, занесені дороги, весь край пошарпаний війною, і далі триває шарпанина й розбій (П. Загребельний).
2. розм. Поспішне, метушливе ходіння; безперервна метушня, біганина.
У волості шарпанина-біганина: одно туди йде, друге звідти виходе, третього ведуть... (Панас Мирний).
3. заст. Страва з борошна, масла, яєць та порізаного тонкими смужками замороженого чи солоного м'яса або риби.
Був борщ до шпундрів з буряками, А в юшці потрух з галушками, Потім до соку каплуни; З отрібки баба, шарпанина, Печена з часником свинина, Крохналь [крохмаль], який їдять пани (І. Котляревський);
Соми, лящі на шарпанину (Сл. Б. Грінченка).
4. розм., рідко. Дуже старий, виношений або рваний одяг; дрантя.
[Запорожець:] Візьми собі мою шарпанину за коня та носи на здоров'я (Скида з себе шарпанину) (М. Кропивницький).
Словник української мови (СУМ-20)