шафар
ШАФА́Р, я́, ч., заст.
1. Збирач податків.
Потяглися через Віслу вершники й піші .. Помалу всмоктував їх вузький міст, біля якого міський шафар правив мостовий податок із проїжджих і перехожих (З. Тулуб);
Перевіз цей одразу почав приносити такий значний прибуток Новій Січі, що для Микитина був призначений шафар, казначей та писар з полкових старшин війська (Г. Колісник).
2. заст. Старший лакей; дворецький;
// Ключник, економ.
Кілька садиб греків наприкінці XVII – першої половині XVIII ст. знаходились на Гнилій вулиці. Це двори Сидора Івановича, пивного шафаря, Юрія Леонтьєва, канцелярського перекладача (1720-і рр.), Юрія Голови (1684-1693) та Костянтина Георгієва (з наук. літ.).
3. заст. Хранитель книг, скарбник.
З початку серпня 1735 р. св. Павло повернувся до Києво-Печерської лаври, прийнявши послух шафаря при друкарні, тобто хранителя книг. В роботі вирізнявся особливою старанністю й акуратністю: коли 1741 р. у лаврі перевіряли шафарські книги, то за період служби св. Павла не було виявлено жодних порушень (з мемуарної літ.).
Словник української мови (СУМ-20)