шелеснути
ШЕЛЕ́СНУТИ, ну, неш, док.
1. Однокр. до шелесті́ти.
Очерет гнучкий шелеснув Геть понад водою (Б. Грінченко);
Шелесне бур'ян за коморою – легенько тьохне в грудях (С. Васильченко);
Тиша, тиша довкола – повна, урочиста. Не шелесне ліс (О. Гончар);
Тиша. Навіть верхів'я кедрів застигли. Ні птиця не пролітає, ні звір не шелесне (О. Довженко);
Невидима куля шелеснула над головою, пробивши мій капелюх (І. Муратов);
Вітрець шелесне та прихилить мені у віконце пахучий бузок (Марко Вовчок);
Війнув вітер, шелеснув гілками,струшуючи лапатий сніг на голови партизанів (П. Автомонов);
// безос., у сполуч. зі сл. ні, ані. Про абсолютну тишу.
[Кобзар:] Ач, як тихо, ні шелесне нігде; вітрець не дихне (Панас Мирний);
Тихо в селі, ні шерхне, ні шелесне (Григорій Тютюнник);
Вечір видався напрочуд гарний. Ані шелесне (Д. Ткач).
2. розм. Упасти, перев. з глухим звуком, шумом.
[Вівдя:] Як посковзнуся, як шелесну сторч, так в болото і полетіла!.. (М. Кропивницький);
Воно [дерево] похитнулося й, скрипнувши, з шумом, подібним до глибокого зітхання, шелеснуло на землю (А. Хорунжий);
// Кинутися куди-небудь.
Треті півні: кукуріку! – Шелеснули [русалки] в воду (Т. Шевченко);
– А було як увійде мій панотець у церкву, то всі люди так і шелеснуть урозтіч (І. Нечуй-Левицький);
Мої [люди] шелеснули в ліс... (С. Васильченко).
Словник української мови (СУМ-20)