шелеснути

ШЕЛЕ́СНУТИ, ну, неш, док.

1. Однокр. до шелесті́ти.

Очерет гнучкий шелеснув Геть понад водою (Б. Грінченко);

Шелесне бур'ян за коморою – легенько тьохне в грудях (С. Васильченко);

Тиша, тиша довкола – повна, урочиста. Не шелесне ліс (О. Гончар);

Тиша. Навіть верхів'я кедрів застигли. Ні птиця не пролітає, ні звір не шелесне (О. Довженко);

Невидима куля шелеснула над головою, пробивши мій капелюх (І. Муратов);

Вітрець шелесне та прихилить мені у віконце пахучий бузок (Марко Вовчок);

Війнув вітер, шелеснув гілками,струшуючи лапатий сніг на голови партизанів (П. Автомонов);

// безос., у сполуч. зі сл. ні, ані. Про абсолютну тишу.

[Кобзар:] Ач, як тихо, ні шелесне нігде; вітрець не дихне (Панас Мирний);

Тихо в селі, ні шерхне, ні шелесне (Григорій Тютюнник);

Вечір видався напрочуд гарний. Ані шелесне (Д. Ткач).

2. розм. Упасти, перев. з глухим звуком, шумом.

[Вівдя:] Як посковзнуся, як шелесну сторч, так в болото і полетіла!.. (М. Кропивницький);

Воно [дерево] похитнулося й, скрипнувши, з шумом, подібним до глибокого зітхання, шелеснуло на землю (А. Хорунжий);

// Кинутися куди-небудь.

Треті півні: кукуріку! – Шелеснули [русалки] в воду (Т. Шевченко);

– А було як увійде мій панотець у церкву, то всі люди так і шелеснуть урозтіч (І. Нечуй-Левицький);

Мої [люди] шелеснули в ліс... (С. Васильченко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me