шелеснути

ШЕЛЕСТІ́ТИ (видавати, утворювати, викликати шелест), ШАРУДІ́ТИ, ШУ́РХАТИ, ШУРХОТА́ТИ (ШУРХОТІ́ТИ), ШЕ́МРАТИ (ШЕ́МРІТИ рідше), ШЕ́РХАТИ розм., ШЕРХОТА́ТИ (ШЕРХОТІ́ТИ) розм., ШЕРЕХТІ́ТИ розм., ШАМОТІ́ТИ розм., ШУШУ́КАТИ розм., ШУШУ́КАТИСЯ розм., ШАМКОТІ́ТИ розм., ША́ВКАТИ розм., ШАВКОТІ́ТИ розм., ШУРЧА́ТИ (ШУРША́ТИ) розм., ШИКАТИ розм., ШУРСТІ́ТИ розм., ШАМРАТИ (ША́МРИТИ) діал., ШАМТІ́ТИ діал., ША́МАТИ діал., ШЕЛЕ́ПАТИ діал., ШЕЛЕПОТІ́ТИ діал., ШУСТІ́ТИ діал.; ША́РХАТИ, ША́РКАТИ, ШО́РХАТИ, ШВА́РКАТИ розм., ШВАРКОТІ́ТИ (ШВАРКОТА́ТИ) розм., ШВАРҐОТІ́ТИ (ШВАРҐОТА́ТИ) розм., ХА́КАТИ розм., ЛОПОТА́ТИ (ЛОПОТІ́ТИ) розм. (про більш уривчасті звуки такого роду). — Док.: прошелесті́ти, шеле́снути, шелехнути, прошаруді́ти, шу́рхнути, шурхону́ти, прошурхота́ти (прошурхотіти), проше́мрати, проше́мріти, ше́рхнути, прошерхота́ти (прошерхоті́ти), прошерехті́ти, шере́хнути, прошамотати (прошамотіти), ша́вкнути, прошавкоті́ти, ши́кнути, шеле́пнути, ша́рхнути, ша́ркнути, шо́рхнути, шва́ркнути, шваркону́ти, ха́кнути, пролопота́ти (пролопоті́ти), шебе́рхнути (шеберну́ти) розм. шиши́рхнути розм. Берегами трава шелестить, лист пожовклий роняє береза... (І. Гончаренко); У траві шарудять комахи, цокочуть коники й цвіркуни (Т. Масенко); Під чобітьми на широких.. сходах шурхав вичовганий камінь, кроки звучали глухо й тихо (Л. Первомайський); Легенька хвиля лише набігала на берег,.. ледь-ледь шурхочучи дрібним пісочком (М. Трублаїні); Мабуть, досі зваблива шурхотить змія під скелею, на спечнім сонці (В. Стус); Шемрали хвилі невтомимо кождої ночі й лизали жалібно берег (О. Кобилянська); Раптом звідкись зітхання далеке до Мандрівника донеслось... Чи то шемріють, може, смереки? (Л. Костенко); Натовп увесь аж дух затаїв — чути, як шерхало листя вгорі (А. Головко); Рушив (Журило) через пшеницю, прислухаючись, як шерхотять од його ходи м'які стебла (Є. Гуцало); Шерехтить торішнє листя по алеях парку (Н. Рибак); Забрався (Василько) на піч, вигрівається у теплому просі, яке шамотить і тече, немов жива золотиста комашня (І. Цюпа); Шушукає льон спокійно Обабіч доріг далеких... (Я. Шпорта); За тином чорнів садок, у ньому тихо, по-весняному шушукалося чорне гілля (Григір Тютюнник); Сухе жилаве листя шамкотить під ногами (І. Ле); Далеко внизу шавкає об пісок, налітаючи, море (Ю. Яновський); Чутно, як шавкотять чув'яки по засміченому дріб'язком бетону (І. Ле); Чутно тільки, як карти слались, падаючи на стіл, та шуршали на зеленому сукнові (Панас Мирний); Коса тьохкала, то шикала, то видзвонювала (Є. Гуцало); На схресті вулиць, біля обертових Щитів афішних, свіжими шовками Шурстять стрункі дівчата (І. Вирган); Тихо шамрали розбуджені хвилею верболози (О. Гуреїв); Люди так і ворушаться, зодіж так і шамтить на їх (А. Тесленко); Шелепають шати (С. Руданський); Цвітучі липи та акації під вікном шелепотять та зазирають своїми запахущими гілками до кімнати (І. Франко); Білий пісок розсипався, шустів під ступнями (І. Чендей); Коси шархали тут-там у хлібах (А. Головко); Пилка була як жива. Вона то шаркала, то співала (О. Донченко); Її м'які капці на повстяних підошвах ледве шорхали по ковзькому асфальту долівки (Ю. Смолич); Вчувається йому, як шваркають кулі по піску (Григорій Тютюнник); Бистрі гемблі Шваркочуть під руками (М. Рильський); В житі вже хакала дідова коса (Ю. Мушкетик); Лопоче, Виє, шумить листопад (В. Бичко); Гарячково дочитувала (Марія) книжку, і в тиші лопотіли сторінки (М. Коцюбинський); Він так пройшов низом поза хатами і попід муром, що ніщо й не шеберхнуло (В. Козаченко); На землю злізла ніч... Нігде ані шиширхне (П. Гулак-Артемовський).

ШЕПТА́ТИ (говорити, вимовляти щось дуже тихо), НАШІ́ПТУВАТИ, ШЕПОТА́ТИ (ШЕПОТІ́ТИ), ПРИШІ́ПТУВАТИ, ВИШІ́ПТУВАТИ розм., ШАМОТІ́ТИ розм., ШАВКОТІ́ТИ розм., ШЕЛЕСТІ́ТИ розм., ПЕРЕШІ́ПТУВАТИ діал. — Док.: шепну́ти, прошепта́ти, нашепта́ти, шепотну́ти, прошепота́ти (прошепоті́ти), ви́шептати, прошамоті́ти, шеле́снути, прошелесті́ти. То всі кричать, то шепчуть тихо (І. Котляревський); Він мені почав нашіптувати, що ніби пролазив учора на самий берег Дніпра (Л. Смілянський); Розгладжує мати папірець рукою, а сама дивиться на свічечку і щось шепоче (І. Багряний); Баби перелякались на смерть і тільки хрестились та нишком шепотіли молитву (І. Нечуй-Левицький); Семениха щиро зітхала й пришіптувала: — Гріхи, гріхи! (Лесь Мартович); — Що це? — ледь вишіптує Юрко з перестраху (П. Козланюк); Мати намагалася звестися на лікоть. Вона опиралася на лаву і щось шамотіла (П. Панч); — Сідай, Іване. Сідайте, дочки, — ледве шелестіли старі Демидові вуста (О. Довженко); Перешіптувала (ворожка) якісь незрозумілі слова (О. Кобилянська).