шелеснути

ШЕЛЕ́СНУТИ, ну, неш, док.

1. Однокр. до шелесті́ти.

Очерет гнучкий шелеснув Геть понад водою (Гр., І, 1963, 29);

Шелесне бур’ян за коморою — легенько тьохне в грудях (Вас., Вибр., 1954, 34);

Тиша, тиша довкола — повна, урочиста. Не шелесне ліс (Гончар, II, 1959, 137);

Тиша. Навіть верхів’я кедрів застигли. Ні птиця не пролітає, ні звір не шелесне (Довж., І, 1958, 123);

Невидима куля шелеснула над головою, пробивши мій капелюх (Мур., Бук. повість, 1959, 33);

Вітрець шелесне та прихилить мені у віконце пахучий бузок (Вовчок, І, 1955, 110);

Війнув вітер, шелеснув гілками,струшуючи лапатий сніг на голови партизанів (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 485);

// безос. , у сполуч. із сл. ні, ані. Про абсолютну тишу.

[Кобзар:] Ач, як тихо, ні шелесне нігде; вітрець не дихне (Мирний, V, 1955, 110);

Тихо в селі, ні шерхне, ні шелесне (Тют., Вир, 1964, 301);

Вечір видався напрочуд гарний. Ані шелесне (Ткач, Плем’я.., 1961, 248).

2. розм. Упасти, перев. з глухим звуком, шумом.

[Вівдя:] Як посковзнуся, як шелесну сторч, так в болото і полетіла!.. (Кроп., II, 1958, 126);

Воно [дерево] похитнулося й, скрипнувши, з шумом, подібним до глибокого зітхання, шелеснуло на землю (Хор., Незакінч. політ, 1960, 84);

// Кинутися куди-небудь.

Треті півні: кукуріку! — Шелеснули [русалки] в воду (Шевч., І, 1963, 6);

— А було як увійде мій панотець у церкву, то всі люди так і шелеснуть урозтіч (Н.-Лев., III, 1956, 345);

Мої [люди] шелеснули в ліс… (Вас., Незібр. тв., 1941, 229).