шелеснути
ШЕЛЕ́СНУТИ, ну, неш, док.
1. Однокр. до шелесті́ти.
Очерет гнучкий шелеснув Геть понад водою (Гр., І, 1963, 29);
Шелесне бур’ян за коморою — легенько тьохне в грудях (Вас., Вибр., 1954, 34);
Тиша, тиша довкола — повна, урочиста. Не шелесне ліс (Гончар, II, 1959, 137);
Тиша. Навіть верхів’я кедрів застигли. Ні птиця не пролітає, ні звір не шелесне (Довж., І, 1958, 123);
Невидима куля шелеснула над головою, пробивши мій капелюх (Мур., Бук. повість, 1959, 33);
Вітрець шелесне та прихилить мені у віконце пахучий бузок (Вовчок, І, 1955, 110);
Війнув вітер, шелеснув гілками,струшуючи лапатий сніг на голови партизанів (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 485);
// безос. , у сполуч. із сл. ні, ані. Про абсолютну тишу.
[Кобзар:] Ач, як тихо, ні шелесне нігде; вітрець не дихне (Мирний, V, 1955, 110);
Тихо в селі, ні шерхне, ні шелесне (Тют., Вир, 1964, 301);
Вечір видався напрочуд гарний. Ані шелесне (Ткач, Плем’я.., 1961, 248).
2. розм. Упасти, перев. з глухим звуком, шумом.
[Вівдя:] Як посковзнуся, як шелесну сторч, так в болото і полетіла!.. (Кроп., II, 1958, 126);
Воно [дерево] похитнулося й, скрипнувши, з шумом, подібним до глибокого зітхання, шелеснуло на землю (Хор., Незакінч. політ, 1960, 84);
// Кинутися куди-небудь.
Треті півні: кукуріку! — Шелеснули [русалки] в воду (Шевч., І, 1963, 6);
— А було як увійде мій панотець у церкву, то всі люди так і шелеснуть урозтіч (Н.-Лев., III, 1956, 345);
Мої [люди] шелеснули в ліс… (Вас., Незібр. тв., 1941, 229).
Словник української мови (СУМ-11)