шелест
ШЕ́ЛЕСТ, у, ч.
1. Легке шарудіння; шерех.
У сінях чутно шелест: то в темноті Кирило шукає водянки (Панас Мирний);
Почулось: “Тпру-у!” – і шелест плаття. Він підняв голову і побачив Віру Павлівну (Г. Хоткевич);
Підбігають з тихим шелестом шин тролейбуси (Є. Кротевич);
Було так тихо, що навіть шелест листя на ясені здавався великим шумом (О. Десняк);
Ось рядки з балади “Утоплена”, які передають шелест осоки коло берега: Хто се, хто се по сім боці Чеше косу? Хто се? (М. Рильський);
* У порівн. Щодня мій друг розмовляє (отим своїм безгучним голосом, немов шелестом) про те, як ми вкупі за границю поїдемо в Швейцарію (Леся Українка);
// Глухий шум.
По хаті пройшов шелест. Пани здвигували плечима, хитали журливо головами, шепталися між собою (Панас Мирний);
Озвався знайомий, зворушливий шелест гвинтів – човен зрушив (В. Логвиненко);
// у сполуч. зі сл. ні, ані. Про абсолютну тишу.
А тиша яка: ні пташиного співу, ні людського голосу, ні єдиного шелесту – всюди велична тиша (Б. Грінченко);
Все навколо огорнула тиша. Ні шереху, ні шелесту (Л. Юхвід).
2. перен., розм. Пожвавлений рух, метушня, шум, розмови, викликані чим-небудь.
Ми знов у музиці, металі й житі. Хай в'януть недруги лихі. Ой, скільки шелесту у світі! – Ми все те чуєм – не глухі... (П. Тичина);
Народу зібралося стільки, що Михайло Гнатович Сахно змушений був просто відгородити кількома великими валами своє робоче місце. – Наче в театр на артистів дивитися прийшли, – незадоволено буркнув він до Хорошка. – От буде шелесту, коли засипимося [засиплемося] (В. Собко).
Словник української мови (СУМ-20)