шелихвіст
ШЕЛИ́ХВІСТ, воста, ч., розм.
1. Те саме, що шилохві́ст.
Он муркало про щось двоє чирят-хропунків, а їхні приглушені голоси забивав шелихвіст, квокчучи, мабуть, і відсапуючись на воді (Олесь Досвітній).
2. перен. Пуста, нерозсудлива, легковажна людина.
– Комашко людина розумна, поважна, просвічена, не шелихвіст, не вітрогон, – сказав Навроцький (І. Нечуй-Левицький);
Отой шелихвіст Максим Теліжка, який завдавав немало клопоту вчителеві своїми вибриками, виявився таким підголосником, якого, здається, в Горнилівці досі й не чули (В. Речмедін).
Словник української мови (СУМ-20)