шеменути
ШЕМЕНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., діал., кого.
Зачепити, ударити, вбити.
То товариш до товариша словами промовляє, Филоненка-полковника кляне-проклинає: “Бодай те [бе] перша куля не минула, Гостра шабля шеменула!” (з думи);
Натирає [Савка] круту, налиту кров'ю потилицю, топчучись навпроти діда, клишоногий, присадкуватий, в'язистий, як бичок-бузівок. Ось-ось, здається, шемене діда головою під бік (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)