шерхнути
ШЕ́РХНУТИ¹, ну, неш, док., розм.
Однокр. до ше́рхати.
Діти на полу й не шерхнуть (А. Головко);
// безос.
Із-за гамазеїв, у темряві, тихо шерхнуло. Дівчина кинулась і насторожилась (А. Головко);
// безос., у сполуч. зі сл. ні, ані. Про цілковиту тишу.
Макар Волосюта виходив надвір, слухав, чи не гавкають де собаки. Ніде ані шерхне! (І. Микитенко);
Тихо в селі, ні шерхне, ні шелесне, тільки у темній воді рибки висвічують та далеко-далеко, може, на Підозірці, а може, на Горобіївці, тужно виє собака (Григорій Тютюнник).
ШЕ́РХНУТИ², не, недок.
1. Укриватися тонкою кіркою льоду; замерзати.
Тільки-но двоє з найтяжче поранених серед ставу боролись і безнадійно задубілими на кригу руками гребли по зимній воді, що сніговою кашею уже шерхла (М. Старицький);
Річка замерзала від берега, вода шерхла в калюжах по дорозі (В. Кучер);
Хоч груба є, та мало з неї толку. Коли мороз, вода у кварті шерхне, береться льодом... (Василь Шевчук);
* Образно. Що коїлося в неї на серці – клекотів вогонь, шерхла крига, – він так і не дізнався. Гординя її була висока (Ю. Мушкетик).
2. Сохнути, ставати шкарубким унаслідок вивітрювання, втрати вологи тощо.
Від спеки скручувалось прив'яле листя на деревах, шерхла земля (Л. Дмитерко);
// Пересихати (про губи, горло).
Од вітру почали шерхнути губи (П. Автомонов);
// безос.
В хаті стала така тиша, що дзвеніло в ушах [вухах] і шерхло у горлі (О. Копиленко);
// Ставати сухим, втрачаючи життєздатність (про рослину).
Словник української мови (СУМ-20)