шестеро

ШЕ́СТЕРО, шістьо́х, числ. кільк., збірн.

Шість (уживається з іменниками чоловічого і середнього роду, що означають назви істот і предметів, з іменниками, що вживаються в множині і можуть мати одиничне значення, а також із особовими займенниками у множині).

На дворі зозуляста квочка .. водила шестеро курчат (М. Коцюбинський);

Шестеро уланів налетіли на Остапа (О. Довженко);

За вікнами по вулиці пробігли, гойдаючи дугами, сани – одні, другі, треті. Аж шестеро саней (П. Панч);

Кілька козаків вибігло на ґанок, двоє з них забігли до волості й винесли ослона, знесли й поставили на снігу біля ґанку. Потім усі так – шестеро їх – і залишились при ослоні (А. Головко);

Пливуть і пливуть домовини, міняються час від часу дядьки, що в мовчазній скорботі, беручись по шестеро, несуть на кістлявих своїх плечах цю нелегку, як саме горе, ношу (О. Гончар).

Значення в інших словниках

1. шестеро — Шістьох, числ. збірн. Вж. зі сл.: гравців, делегатів, козаків, коней, кухликів, синів, котенят, курчат, яєчок, дітей. Пор. двоє.  Літературне слововживання
2. шестеро — див. шістка  Словник синонімів Вусика
3. шестеро — [шестеиро] ш'іс'т'ох, д. ш'іс'т'ом, ор. ш'іс'т'ома/ш'іс'т'ма, м. (на) ш'іс'т'ох  Орфоепічний словник української мови
4. шестеро — ше́стеро числівник кількісний  Орфографічний словник української мови
5. шестеро — шістьох, числ. кільк., збірн. Шість (уживається з іменниками чоловічого і середнього роду, також з особовими займенниками у множині).  Великий тлумачний словник сучасної мови
6. шестеро — Ше́стеро, -ро́х, -ро́м, -рома́  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
7. шестеро — ШЕ́СТЕРО, шістьох, числ. кільк., збірн. Шість (уживається з іменниками чоловічого і середнього роду, що означають назви істот і предметів, з іменниками, що вживаються в множині і можуть мати одиничне значення, а також з особовими займенниками в множині).  Словник української мови в 11 томах
8. шестеро — Шестеро числ. Шестеро, шесть душъ, шесть штукъ, шесть частей. Не дуже його постреляно: голівонька на четверо, а серденько на шестеро. Чуб. V. 948.  Словник української мови Грінченка