шибнути

ШИБНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., кого, що, розм.

Однокр. до шиба́ти¹;

// безос.

“Ще візьме ковалиха та й викине [листівки] або в печі спалить!”, – шибнуло хлопцеві в мізку (П. Козланюк);

Щойно я на сінешній поріг, а вже з хати шибнуло на мене духом печеного м'яса, мов на великдень (М. Коцюбинський).

Значення в інших словниках

1. шибнути — шибну́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. шибнути — шибну́ти майнути (про думку)(ст): “Поковані”, – шибнуло в голові (Лисяк)  Лексикон львівський: поважно і на жарт
3. шибнути — -ну, -неш, док., перех. і неперех., розм. Однокр. до шибати I. || безос.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. шибнути — БИ́ТИ (особ. і безос. — з особливою силою діяти на органи чуття людини; про запах, світло, звук і т. ін. — проникати, долинати куди-небудь), УДАРЯ́ТИ (ВДАРЯ́ТИ), ШИБА́ТИ розм. — Док.: уда́рити (вда́рити), шибну́ти.  Словник синонімів української мови
5. шибнути — Шибну́ти, шибону́ти, -ну́, -не́ш  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. шибнути — ШИБНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех. і неперех., розм, Однокр. до шиба́ти¹; // безос. "Ще візьме ковалиха та й викине [листівки] або в печі спалить!",— шибнуло хлопцеві в мізку (Козл.  Словник української мови в 11 томах
7. шибнути — Шибну́ти, -бну́, -не́ш гл. Однокр. в. отъ шибати. Бросить, ударить. П'яному зараз шибне у думку. О. 1862. І. 72.  Словник української мови Грінченка