шибнути
ШИБНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех. і неперех., розм, Однокр. до шиба́ти¹;
// безос.
"Ще візьме ковалиха та й викине [листівки] або в печі спалить!",— шибнуло хлопцеві в мізку (Козл., Ю. Крук, 1957, 365);
Щойно я на сінешній поріг, а вже з хати шибнуло на мене духом печеного м’яса, мов на великдень (Коцюб., І, 1955, 299).
∆ Кров шибну́ла в го́лову кому — те саме, що Кров уда́рила в го́лову ( див. кров).
— Нічого не перекажеш Мар’янці? — Шибнула тому кров у голову (П. Куліш, Вибр., 1969, 297).
Словник української мови (СУМ-11)