шик
ШИК¹, у, ч., розм.
1. Особлива вишуканість у манері триматися, одягатися і т. ін.
Обстановка привітна.., тут кожний може одягатись, як хоче, і нема де показувати шик, хоч би хто й хотів (Леся Українка);
Незнайомий рвучко, не без шику козирнув.., піднісши кулак і випростовуючи пальці біля самої скроні (О. Гончар);
// у знач. пред. Про те, що в найвищій мірі́ є чудовим.
Тарілки.., салфетки, блискучі ножі й виделки – шик! (В. Бабляк).
2. Багатство, розкіш, пишнота, розраховані на ефект.
Льокаї в фраках, брудних маніжках і засиджених мухами білих краватках. Голені й криволиці. Все претендує на шик – а пригадує другорядний ресторан (М. Коцюбинський);
Іменини в жінки близько, – Прийдуть: теща, кум, кума. Тут би шику, шуму, блиску, А цього-то і нема (С. Воскрекасенко).
◇ (1) З (із) ши́ком, у знач. присл. – вишукано, елегантно або ефектно.
Мундзьо одягавсь завсіди старанно і елегантно, з шиком (І. Франко);
Ананій із шиком жбурнув на стіл, як це робили при нагоді американці, брусок сигарет та цвілу шоколадку з американського раціону (Ю. Яновський).
ШИК², у, ч., військ., заст.
Стрій, шеренга.
Козаки стояли під муром в бойовому шику, лавою (М. Старицький).
Словник української мови (СУМ-20)