шикати
ШИ́КАТИ, аю, аєш, недок., розм.
Вимовляти протяжно звук “ш-ш”, “чш”, закликаючи до тиші, заспокоюючи і т. ін.
Надувсь наш пан Забрьоха, мов індик, і став шикати, щоб усі замовчали (Г. Квітка-Основ'яненко);
Декілька жінок з малими дітьми ставали кружка коло церковних врат; діти плакали, матері їх гойдали, шикали (Панас Мирний);
По чотири в ряд рушили партизани толокою до лісу. Хтось глухо кашляв у кулак, на нього шикали (С. Воскрекасенко);
Приятелі в театрі поводились несамовито. З ложі, де вони сиділи, чути було захоплені вигуки, шум, гамір. Публіка шикала (О. Ільченко);
// Видавати звуки “ш – ш” (про предмети).
Дід займав свою ручку. Коса тьохкала, то шикала, то видзвонювала (Є. Гуцало).
Словник української мови (СУМ-20)