шикати
ШИ́КАТИ, аю, аєш, недок., розм. Вимовляти звук "ш-ш", "чш", закликаючи до тиші, заспокоюючи і т. ін.
Надувсь наш пан Забрьоха, мов індик, і став шикати, щоб усі замовчали (Кв.-Осн., II, 1956, 219);
Декілька жінок з малими дітьми ставали кружка коло церковних врат; діти плакали, матері їх гойдали, шикали (Мирний, III, 1954, 321);
По чотири в ряд рушили партизани толокою до лісу. Хтось глухо кашляв у кулак, на нього шикали (Воскр., Весна.., 1939, 40);
Приятелі в театрі поводились несамовито. З ложі, де вони сиділи, чути було захоплені вигуки, шум, гамір. Публіка шикала (Ільч., Петерб. осінь, 1956, 166);
// Видавати звуки "Ш-Ш" (про предмети).
Дід займав свою ручку. Коса тьохкала, то шикала, то видзвонювала (Гуц., Скупана.., 1965, 11).
Словник української мови (СУМ-11)