шкабарчати

ШКАБАРЧА́ТИ, чу́, чи́ш, недок., розм.

Говорити невиразно, незрозуміло; бубоніти.

– І що воно шкабарчить там, вилупок! – розсердилася мати. – Ходить по хатах, слухає, де хто що плеще язиком, та й собі тієї ж... (С. Васильченко);

Щось озивається збоку. Що воно там, шкабарчить? (П. Колесник);

* Образно. Все .. було незвичайне, незнайоме, чуже: і оцей жалюгідний ліс, і безлюдне шосе, і навіть птахи, які шкабарчали над головою в Михайла набридливо, нахабно і насмішкувато (П. Загребельний).

Значення в інших словниках

1. шкабарчати — див. говорити  Словник синонімів Вусика
2. шкабарчати — шкабарча́ти дієслово недоконаного виду розм.  Орфографічний словник української мови
3. шкабарчати — -чу, -чиш, недок., розм. Говорити невиразно, незрозуміло; бубоніти.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. шкабарчати — БАЗІ́КАТИ розм. (багато, беззмістовно говорити; говорити, розмовляти про щось незначне, наістотне), РОЗБАЗІ́КУВАТИ підсил. зневажл., ПАТЯ́КАТИ зневажл., РОЗПАТЯ́КУВАТИ підсил. зневажл., ПАСТАЛА́КАТИ зневажл., ПАЩЕКУВА́ТИ зневажл., ГАЛДИ́КАТИ зневажл.  Словник синонімів української мови
5. шкабарчати — ШКАБАРЧА́ТИ, чу́, чи́ш, недок., розм. Говорити невиразно, незрозуміле; бубоніти. — І що воно шкабарчить там, вилупок! — розсердилася мати.— Ходить по хатах, слухає, де хто що плеще язиком, та й собі тієї ж… (Вас., І, 1959, 199); Щось озивається збоку.  Словник української мови в 11 томах