шкабарчати
ШКАБАРЧА́ТИ, чу́, чи́ш, недок., розм. Говорити невиразно, незрозуміле; бубоніти.
— І що воно шкабарчить там, вилупок! — розсердилася мати.— Ходить по хатах, слухає, де хто що плеще язиком, та й собі тієї ж… (Вас., І, 1959, 199);
Щось озивається збоку. Що воно там, шкабарчить? (Кол., На фронті.., 1959, 140);
*Образно. Все.. було незвичайне, незнайоме, чуже: і оцей жалюгідний ліс, і безлюдне шосе, і навіть птахи, які шкабарчали над головою в Михайла набридливо, нахабно і насмішкувато (Загреб., Європа 45, 1959, 35).
Словник української мови (СУМ-11)