шкодувати
ШКОДУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.
1. за ким, чим і без дод. Нарікати на що-небудь, жалкувати, уболівати за ким-, чим-небудь.
Вона не любила Грицька і пішла за його [нього], аби де прихилитися з дитиною, а тепер шкодувала (Б. Грінченко);
Іванко не пропускав жодного слова, вже й не шкодував, що перепочинок тут зробили (А. Хижняк);
Чоловік шкодував, що чогось він іще не зробив (М. Стельмах);
Таке моє давнє правило: ніколи не шкодувати за тим, чого не можна повернути (О. Гуреїв);
[Сергій:] Я прийшов сказати вам, що не зможу взяти участі в прогулянці, хоч і дуже шкодую (Л. Смілянський);
Марко затримався на маяку і тепер шкодував (М. Трублаїні).
2. кого, що. Відчувати жалість, співчуття до кого-небудь: жаліти.
[Комонник:] Я зрадників державних не шкодую (Леся Українка);
Тож не шкодуй, і не жалуй мене, й не пом'якшуй нічого, А розкажи все докладно, що бачить тобі довелося (Борис Тен, пер. з тв. Гомера).
3. кого, що. Берегти, оберігати кого-, що-небудь.
– Пам'ятай свої слова: “Тяжко бідному на світі!” Від злидарів за лікування нічого не бери! Багатих, панів не шкодуй – дери з них сьому шкіру! (В. Королевич);
– І трохи не шкодують [кріпаки] господарського добра (Панас Мирний);
Юхим не квапився додому, бо шкодував коня (Іван Ле);
// Неохоче, скупо витрачати що-небудь.
Був осінній хмарний вечір, а скупі Квасюки шкодували рано світити (Б. Грінченко);
Опришок – це той, що як на свято вбирається щодня, що грошей не шкодує, розкидаючи їх жменями в товпу (Г. Хоткевич);
Артилеристи дістали наказ безпосередньо від генерала – не шкодувати снарядів (О. Гончар);
– Їжте, прошу вас, вареники! Та сметанки беріть побільше і масла не шкодуйте! – припрошувала співбесідників дружина Петра Петровича (Остап Вишня).
Словник української мови (СУМ-20)