школярка
ШКОЛЯ́РКА, и, ж.
Жін. до школя́р.
Школярки та школярі юрбою оточили когось і про щось палко й голосно гомоніли (Б. Грінченко);
Макар легенько ліктем штовхнув свого сусіда Якова і, кинувши бровами на нову школярку, тихо промовив: – Яка синиця... що воно таке? (С. Васильченко);
Учителька поклала кожній школярці на парту табель (О. Копиленко);
* У порівн. Вона все ніби пустувала, підкидала того сухого труску, ніби гралась, наче маленька пустотлива школярка (І. Нечуй-Левицький);
Окраса оперної сцени – заслужена колоратура республіки [співачка] – як школярка вибігла з-за куліс і перша почала плескати в долоні, коли Манюрка закінчила пісню (Ю. Яновський).
Словник української мови (СУМ-20)