шморгнути
ШМОРГНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., розм.
1. чим. Однокр. до шмо́ргати.
Харитон Макарович якось невиразно шморгнув носом, ніби не дуже радуючись з того, що йому сказав Женя (Ю. Мокрієв);
На бігу хотів [Іван] зірвати петрів батіг, але тільки шморгнув, і на долоні зосталися пелюстки (Є. Гуцало);
Нагай боляче шморгнув старого Івана по плечах (Ю. Смолич);
Як блискавиця шморгнула в хаті – й перелякала все гульбище (Панас Мирний);
Мавпа розгнівана довго уважала на болюче місце, аж знічев'я шморгнула лапою крізь ґрати, вхопила Якима за волосся і цілий жмуток майже зі шкірою вирвала (С. Ковалів);
На рівній дорозі чи вам довелось Шморгнути ногою десь в яму? (І. Франко);
Дівчинка шморгнула плечичками [плечиками] й дзвінко засміялася (Марко Вовчок).
2. Швидко піти, побігти, вирушити в певному напрямку.
Не вглядів [сотник], хто з його хвіртки шморгнув, тільки бачить, що Пазька когось проводжала (Г. Квітка-Основ'яненко);
Оба браття [брати] хильцем шморгнули, мов куни, гущавиною (І. Франко);
Коби. лиш Мартович приїхав, зараз шморгнем до Борислава межи Франківських героїв (В. Стефаник).
Словник української мови (СУМ-20)