шорсткий
ШОРСТКИ́Й, а́, е́.
1. Який має нерівну, шкарубку поверхню; шершавий, шерехатий.
Підійшов [бичок] до Івася і, як вірна собака, почав лизати своїм шорстким язиком ноги (Панас Мирний);
Припавши до шорсткого каменя, плакав Василько (В. Кучер);
Ніжно, майже голублячи, провів Гайворон рукою по шорсткій корі молодого дубка (В. Собко);
Добрим словом згадував гончаря на жнивах селянин, п'ючи у спеку з шорсткого глечика прохолодну криничну воду (з наук. літ.);
// Який згрубів, потріскався від тривалої роботи, холоду, води і т. ін. (про частини тіла).
Хлопчик підбіг до діда і всунув свою невеличку руку у шорстку дідову (Панас Мирний);
Сержант гладив брудною шорсткою долонею голуба й усміхався розчулено й печально (Л. Первомайський);
Приємно тече під шорсткими пальцями тканина (О. Гончар);
Вона покликала матір, торкнула губами руки. Губи її шорсткі, як рашпіль (Григорій Тютюнник);
Шорстке і вилицювате обличчя коваля з глибокими двома зморшками біля уст зробилося м'яким і по-дитячому лагідним (Д. Бедзик);
// Твердий, колючий чи гострий на дотик; який подразнює шкіру при дотику.
Комиш шумів. Він їживсь перед нею, .. ловив коріннями за ноги, колов і різав шорстким листом (М. Коцюбинський);
Спокійно стоять соняшники з шорстким і соковитим листям (А. Шиян);
Хмари закрили сонце, і посипалась з неба шорстка крупа (О. Копиленко);
В глибокій борозні Антон зачерпнув шорсткої, як жужіль, землі (С. Чорнобривець);
– Щонайкращі вбрання й запашні квіти ввижалися юним очам, але доля судила інакше. Вона надягнула на ваші дівочі плечі шорсткий одяг воїнів (О. Довженко);
Шорстким десятчаним рушником розтирає [Микола Васильович] і без того червоні шию та обличчя (М. Трублаїні);
Махрові рушники з часом стають шорсткими і погано вбирають вологу, їх треба випрати, прокип'ятити в солоній воді й добре виполоскати (з газ.);
// Покритий цупким, колючим волоссям, шерстю (про шкіру обличчя, голови і т. ін.).
Василь .. пригладив волосся, провів долонею по шорсткому підборіддю (Є. Кравченко);
Вона погладила його рукою по шорсткій голові (О. Гончар);
// Цупкий, колючий (про волосся, шерсть і т. ін.).
Приїхав з полку старший панич .. з рижуватим, шорстким, як на ведмеді, волоссям (Панас Мирний);
Короткий, нерівно підстрижений вус, шорсткий і впертий, кривить йому півгуби (І. Микитенко);
У діда шорсткі кошлаті брови (І. Кириленко);
Олдрідж пригладив непокірний шорсткий чуб (О. Ільченко).
2. перен. Який виявляє різкість, суворість або гостро висловлює свої думки, почуття; грубуватий на словах і в поведінці.
– Стріляй тих [бандитів], що в руках, раз пощастило вловити. – Ото який ти шорсткий. (Іван Ле);
Така якась жінка шорстка й непривітна! (П. Козланюк);
// Проникливо гострий (про очі, погляд); колючий.
Прокіп .. зупинив на Тимкові шорсткі очі: – В чужій хаті питаються, чи можна сісти, а не лізуть на покуття по-свинячому (Григорій Тютюнник);
// З якими-небудь хибами, недоліками, недоробками (про мову, стиль і т. ін.).;
// Позбавлений ніжності, милозвучності (про слова, звуки і т. ін.); грубий, неприємний.
[Прочанин:] Слова твої шорсткі, а серце добре (Леся Українка);
У хаті загомонів шорсткий чоловічий голос (Іван Ле);
Лобода починає й своїм шорстким басовим сміхом підтримувати гетьмана (Іван Ле);
Жежеря умів, коли треба, шорсткий язик перетворювати на шовковий (В. Речмедін);
// Сповнений шурхоту, шелесту (про звук).
Авто з шорстким вереском зарипіло по прибережному піску (Ю. Смолич);
З шорстким і коротким звуком коло нього упало кілька куль (І. Багмут).
3. Уживається як складник ботанічних назв, термінів.
Основні барви степу утворюють жовтоцвіті види рослин .. Барви місцями посилюють оман – шорсткий, жовтозілля лучне, люцерна (з наук.-попул. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)