шпарко
ШПА́РКО.
Присл. до шпарки́й.
Прокіп Іванович став прикажчиком, а я ключником. І як-то воно шпарко здіялось! (О. Стороженко);
Твердою ходою, забувши за втому, шпарко подався він у той бік, звідки чутно було Савченків голос (М. Коцюбинський);
Побагато набирають [леґені] сіна, шпарко кидають вилами, завалюють Анничку там, на вершку (Г. Хоткевич);
– Пішли! – промовив він, шпарко стаючи на ноги. – Засиділись ми в тебе, Титане (Олесь Досвітній);
Біля самого майдану натовп натрапив на танцюристів, що шпарко віддирали гопака (З. Тулуб);
Обома руками тримає [поручик Нольде] перед очима книгу, і очі його шпарко бігають з рядка на рядок (Ю. Смолич);
Зненацька з другого берега шпарко ударили кулемети, випалили з гармат танки (Ю. Збанацький);
Дощ посипав шпарко і рясніше (Ю. Смолич);
Як почала вона говорити, то й за себе все сказала, і за нас .. Та так-то хутко та шпарко! (Марко Вовчок);
– Згадай: у яких ми злиднях жили, в якій нужді гибіли, та ніхто про нас не скаже слова лихого... А тепер і достатки... – Не ваше діло! – шпарко переб'є її Чіпка (Панас Мирний);
// у знач. пред.
Не тільки подякував, а й натякнув [Петро]: – Буде шпарко комусь – не прогнівайтесь. Для загального добра робимо! (М. Рудь).
Словник української мови (СУМ-20)