шпигун
ШПИГУ́Н, а́, ч.
Той, хто займається шпигунством.
Догадуючись, що перед ним сидить його таємний ворог і шпигун, він [пріор] зважився говорити з ним попросту (І. Франко);
– Прийде отакий шляхтич до нас на сходку та почує наші розмови, та розповість старості... Тут і край нашому братству. Нема чого запрошувати до нас шпигунів (З. Тулуб);
Ми день і ніч стерегли .. Де який диверсант з'явиться, чи шпигун, чи парашутист – всіх побачимо (Ю. Яновський);
[Огнєв:] Зараз найстрашніший для нас ворог – шпигун або базіка (О. Корнійчук);
Охрім прибіг у сільраду і наробив ґвалту, що бачив за Ташанню шпигуна, озброєного двома кулеметами і радіостанцією (Григорій Тютюнник);
Ім'я Булгаріна – шпигуна й сищика, донощика й жандармського агента в літературі, – було надзвичайно одіозним, викликало ненависть і презирство в літературних колах і просто серед порядних людей (з наук.-попул. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)