шпортати
ШПО́РТАТИ, аю, аєш, недок., розм.
1. що, чим, у чому, рідко по чому і без дод. Розкопувати що-небудь, роблячи в чому-небудь заглибини; копирсати.
Він своїм закованим костуром почав шпортати землю, відважив одну дернину, другу, вишпортав трохи глини (І. Франко);
За п'ять хвилин сапери й стрільці почали шпортати своїми лопатками (М. Трублаїні);
Вона опустила погляд і, стиснувши вуста, шпортала, змішана, зонтиком у траві (О. Кобилянська);
// Перебирати, перекладати що-небудь, шукаючи щось.
Лиш часом, як тих грошей по кишенях було замало.., то панотець довго шпортав по .. штанах (Л. Мартович);
Поліз і Прутик під стіл, шпортає щось руками коло писаря, а люди, слухаючи, як Ван бідкається, сміються по кутках, боки зривають (С. Ковалів).
2. перен. Робити що-небудь повільно, довго, орудуючи голкою, спицями і т. ін. (перев. шити, в'язати).
[Степанида:] Покинь вже шпортати, годі, не годиться!.. Гріх! Сонечко давно вже на полудень звернуло, ось-ось незабаром і до вечірні задзвонють [задзвонять]. [Оксана:] Поки паламар збереться ударити в дзвін, то я й полика дошию (М. Кропивницький);
Вона шпортала голкою, а з очей сльози самі: кап, кап... І не бачила, куди встромляти голку (С. Чорнобривець);
Ватага зупинилась біля старого, бідно одягнутого козака, що сидів під вербою, шпортаючи шилом донікуди стоптаного чобота (С. Добровольський);
Дівча довго вовтузилося біля заіржавілого замка, шпортаючи в нім ключем (Олесь Досвітній).
3. кого, що, чим і без дод. Із силою ударяти, колоти чим-небудь гострим; штрикати.
Він .. несподівано вступає в бійку. Його шпортають ножем під ребра, він потрапляє в лікарню (Григорій Тютюнник).
Словник української мови (СУМ-20)