шпортонути
ШПОРТОНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., однокр., кого, що, чим і без дод., розм.
Підсил. до шпортну́ти.
В останню мить зненацька стрибнув [тур] убік, вихнув якось смішно головою І, видно, й сам не відаючи, що чинить, шпортонув Бутеня рогом в заднє ліве стегно (П. Загребельний);
Тепер йому хотілося швидше вийти на світло. Мало що може втнути той циган! Свого не пожалів, шпортонув ножем. А його, Федора, прикінчить, як куріпку (Д. Ткач);
* У порівн. Аврум раптово підскочив із місця, ніби його хтось люто шпортонув голкою (С. Васильченко).
Словник української мови (СУМ-20)