шпуряти

ШПУРЯ́ТИ, я́ю, я́єш, і ШПУРЯ́ТИ а́ю, а́єш, недок., ШПУ́РИТИ, рю, риш, док., чим, у що, діал.

Протикати що-небудь чимось гострим, шукаючи щось.

Дід щовесни і щоосені шукає клад, шпураючи залізним прутом землю біля старезної верби, та ніяк не може на нього натрапити – клад заговорений (Ф. Бурлака);

Та й шпурив [цар] острий палаш молодцеві у грудь (Ю. Федькович).

Значення в інших словниках

1. шпуряти — див. кидати  Словник синонімів Вусика
2. шпуряти — шпуря́ти дієслово недоконаного виду шпурляти діал.  Орфографічний словник української мови
3. шпуряти — -яю, -яєш, недок., шпурити, -рю, -риш, док., перех., діал. Шпурляти.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. шпуряти — КИ́НУТИ кого, що (помахом руки, рук змусити летіти, падати або змусити летіти з метою влучити в когось, щось і т. ін.), МЕТНУ́ТИ, ШПУРНУ́ТИ розм., ЖБУРНУ́ТИ розм., ЖБУ́РИТИ розм., ШВИРГНУ́ТИ розм., ШВИРГОНУ́ТИ підсил. розм., ШВА́РКНУТИ розм.  Словник синонімів української мови
5. шпуряти — ШПУРЯ́ТИ, яю, яє́ш, недок., ШПУ́РИТИ, рю, риш, док., перех., діал.. Шпурляти. Та й шпурив [цар] острий палаш молодцеві у грудь (Федьк., І, 1960, 101).  Словник української мови в 11 томах
6. шпуряти — Шпуряти, -ряю, -єш гл. = шпурляти. Ном. № 13420.  Словник української мови Грінченка