штабель
ШТА́БЕЛЬ, я, ч.
Рівно укладений ряд чого-небудь (будівельних та інших матеріалів).
Катерина стояла серед штабелів лісу, ноги її тонули в тирсі, вона не знала, що брати – кругляк? шальовку? рейки? (Л. Первомайський);
Дерев'яні кріпильні стояки лежали рівними акуратними штабелями (Д. Ткач);
Проїжджаючи повз товарний пакгауз, Сагайдак побачив великий штабель паперових мішків, складених поруч колії (С. Добровольський);
[Ріхард:] Хто у тебе там штабелі брухту розбирає? (В. Собко);
* Образно. Важкі штабелі хмар лежали над обрієм, мов зачаровані, приховуючи в собі щедрі дощі (О. Копиленко);
Тож як цеглу до цеглини, в штабелі складіть хвилини (С. Голованівський);
Знов бомби атомні прете У штабелі, в кагати, – І лицемірно кричите: – Себе обороняти! (С. Воскрекасенко).
Словник української мови (СУМ-20)