штукар
ШТУКА́Р, я́, ч., розм.
1. Той, хто спритно, уміло робить що-небудь, вправний у чому-небудь.
Сьогодні [на столі] не лише листки барвінку, але й сині його квітки! Штукар мій Івась, се він таку несподіванку придумав для мене (І. Франко);
– От штукар, а! – говорить дядько Іван з захопленням, ніби він уперше зустрічає жайворонка над своєю головою (Д. Бедзик);
// Жартівник, забавник, пустун.
Леонід Семенович теж був з крикливих, був навіть трохи штукар, любив нареготатись і пожартувати (І. Нечуй-Левицький);
Сам урядник, видно, штукар великий та балагур, знає тьму анекдотів (С. Васильченко).
2. Те саме, що фігля́р 1.
Оден [один] пес держав том новел у зубах; другий, якийсь штукар, обернувшись догори ногами, підкидав книжку у повітря (О. Маковей);
Після кави друзі ще довго ходили в караван-сараї, то показували Шевченкові китайського штукаря-акробата, який жонглював чотирма тарілками.., то зупинялися послухати акина (З. Тулуб).
Словник української мови (СУМ-20)