шувар
ШУВА́Р, у, ч., діал.
Зарослі водяних рослин в озері; аїр.
Соломія спробувала викопати рукою ямку і справді докопалась до води. Була це густа, гнила й тягуча рідина, з противним запахом шувару (М. Коцюбинський);
Перед хатніми дверима в два ряди стояли зелені галузки деревини, в хаті й на подвір'ю пах свіжий шувар (О. Маковей);
Ніч, росяна лука, десь виє пес у селі, і півпритомна дівчинка в самій нічній льолі біжить несамовита до озера – гострі стебла шувару б'ють і ріжуть їй ноги (Ю. Смолич);
– Казали, ніби вони [дикі качки та гуси] виводилися там у шуварах так, що ніхто й не знав їм числа і рахунку (Ірина Вільде).
Словник української мови (СУМ-20)