шурхнути
ШУ́РХНУТИ, ну, неш, док.
Однокр. до шу́рхати.
Коли щось шурхнуло, мов птах, з кущів струсило росу, і враз Трістан побачив там Ізольду Злотокосу (Леся Українка);
Тихо. Шурхнув, видно, пацюк десь у кутку (А. Головко);
Козацькою лавою наче перебігла хвиля: брязнула збруя, шурхнули підошви по брукові, пристукнули закаблуки (Ю. Смолич);
Шурхнув по камінцях човен, плюснула хвиля, загойдався на ній баркас і став (М. Коцюбинський);
В одну мить він повернув назустріч ведучому і, користуючись тим, що той летів вище від нього, шурхнув під ним, пронісши колеса свого літака на висоті одного метра над землею (М. Трублаїні);
[Коваль:] Я озирнувся назад, а з огради шурхнув Чирва... І як у воду впав (І. Микитенко);
Він намірився вставати, як раптом у дверях шмигнув білим колобком Толька і вмить шурхнув до нього в ліжко (І. Цюпа);
Мотузок шурхнув у криницю, плеснула вода (Є. Гуцало);
Вдень пригріло сонце, почалася відлига. В якійсь балці конячина глибоко шурхнула в мокрий сніг, зовсім вибилась із сил (О. Донченко);
Василь тілько що замірився вдарити, як Габелок поміж його ногами шурхнув своєю палицею в дучку (Панас Мирний).
Словник української мови (СУМ-20)