шурхнути
ШУ́РХНУТИ, ну, неш, док. Однокр. до шу́рхати.
Коли щось шурхнуло, мов птах, з кущів струсило росу, і враз Трістан побачив там Ізольду Злотокосу (Л. Укр., І, 1951, 412);
Тихо. Шурхнув, видно, пацюк десь у кутку (Головко, II, 1957, 167);
Козацькою лавою наче перебігла хвиля: брязнула збруя, шурхнули підошви по брукові, пристукнули закаблуки (Смолич, Мир.., 1958, 305);
Шурхнув по камінцях човен, плюснула хвиля, загойдався на ній баркас і став (Коцюб., І, 1955, 402);
В одну мить він повернув назустріч ведучому і, користуючись тим, що той летів вище від нього, шурхнув під ним, пронісши колеса свого літака на висоті одного метра над землею (Трубл., Шхуна.., 1940, 117);
[Коваль:] Я озирнувся назад, а з огради шурхнув Чирва… І як у воду впав (Мик., І, 1957, 92);
Він намірився вставати, як раптом у дверях шмигнув білим колобком Толька і вмить шурхнув до нього в ліжко (Цюпа, Краяни, 1971, 64);
Мотузок шурхнув у криницю, плеснула вода (Гуц., З горіха.., 1967, 21);
Вдень пригріло сонце, почалася відлига. В якійсь балці конячина глибоко шурхнула в мокрий сніг, зовсім вибилась із сил (Донч., III, 1956, 107);
Василь тілько що замірився вдарити, як Габелок поміж його ногами шурхнув своєю палицею в дучку (Мирний, IV, 1955, 107).
Словник української мови (СУМ-11)